З розвитком українського суспільства все частіше чуємо такі поняття, як романо-германська та англо-саксонська правові системи. Їх деякі спільні риси можуть вводити суспільство в оману, а тому, пропонуємо Вам розглянути відмінності які собою представляють ці дві правові системи.

Перше на що необхідно звернути увагу це те, що історичний контекст утворення цих правових систем є кардинально відмінним. Так, в основу романо-германської правової системи закладено римське право. Воно почало розповсюджуватись внаслідок розширення кордонів Римської імперії а також веденням торгівельної діяльності римських громадян за межами імперії. З географічної точки зору ми спостерігаємо наявність романо-германської правової системи здебільшого у країнах Західної та Східної Європи, в деяких країнах Азії та навіть у країнах Африки та Латинської Америки.

Англо-саксонська ж правова система здебільшого була створена в Англії після нормандського завоювання, на основі загального права. Воно суттєво вплинуло на становлення та розвиток правових систем держав, які були політично пов’язані з Англією. Так, загальне право Англії вплинуло на розвиток правової системи США, яка на сьогоднішній час суттєво відрізняється від правової системи Англії, проте разом з нею відноситься до родини загального права. Найбільш відомі країни англо-саксонської правової системи це: США, Англія, Канада, Австралія та Нова-Зеландія.

Наступна суттєва відмінність полягає у застосуванні джерел права. Враховуючи той факт, що правові норми Римської імперії були тісно пов’язані з релігійними та моральними цінностями, навіть і сьогодні, романо-германська правова система представляє норми права, які здебільшого розглядаються як норми поведінки, що відповідають вимогам справедливості та моралі. Дана правова система визнає найбільшим авторитетом закон. Всі інші нормативні акти повинні підпорядковуватися Основному закону у державі, наприклад її Конституції. При винесенні рішень, судді керуються строго нормативною базою, не використовуючи судовий прецедент.

Система ж англо-саксонського права навпаки, придає виключно важливе значення судовому прецеденту. Саме він розглядається як джерело права. Суди приймають рішення керуючись не лише законами, а й попереднім рішенням вищих судів країни (або штату) по аналогічній справі.

Проте необхідно відмітити, що правовим системам властиво розвиватися і переймати певні особливості. З особистої юридичної практики можу відмітити, що навіть якщо судовий прецедент не є джерелом права у романо-германській правовій системі, при винесенні рішень судді охоче консультують вже прийняті рішення судів вищих інстанцій.

В державах з англо-саксонською так і романо-германською правовими системами суди мають право визнавати окремі закони, такими що суперечать конституції. В США наприклад не тільки Верховний суд країни але й верховні суди штатів можуть визнати той чи інший закон (відповідно на федеральному чи штатному рівні), таким що суперечить конституції Америки чи штату.

В Англії немає писаної конституції, і може скластися враження, що англійські суди не мають подібної компетенції. Проте, форма правління в Англії і принципи функціонування її правління визначені не менш чітко ніж Конституція США. Неписана конституція Англії основується на таких актах як, «Білль про права», «Акт престолонаслідування» та «Білль про парламент». Англійські суди хоч і не можуть вказати на невідповідність конституції, за причиною її відсутності, проте за твердженням юристів які працюють в лоні англо-саксонської системи, контроль англійських судів є таким же ефективним як і американський.

У країнах з романо-германською правовою системою таким повноваженням наділені Верховні суди. В Україні цими повноваженнями наділений Конституційний суд України.

Необхідно також зробити акцент на відмінність в органах, які творять правосуддя. В країнах романо-германської правової системи суди розподіляються по інстанціям або ж по галузям матеріального права. В країнах англо-саксонської правової системи суди діляться на «Суди загального права» та «Суди справедливості», наприклад «Суд лорда-канцлера» в Англії. Діяльність таких судів була пов’язана з укріпленням королівської влади. Вони приймають участь у правотворенні там, де загальне право не передбачає відшкодування матеріальної шкоди фізичній особі. Так, Суд лорда-канцлера став приймати до розгляду справи за позовами, що пов’язані з правом розпорядження чужою власністю за довіреністю, в той час як «Суди загального права» традиційно відмовляли у розгляді по даним категоріям справ.

Підводячи підсумок, хотілося б відмітити, що незважаючи на наведенні відмінності між цими двома правовими системами вони мають і спільні риси, що не можна наприклад сказати про мусульманську правову систему, яка буде нашим наступним об’єктом дослідженням.