Що таке імунітет? Більшість відповість: «це система організму, яка відповідає за його захист від різних хвороб». Але що вона собою являє, ця система?

Імунітет, за визначенням Френка Макфарлейна Бернета, – це «здатність розпізнавати вторгнення в організм чужорідного матеріалу і мобілізувати клітини та речовини, які вони утворюють, на більш швидке та ефективне видалення цього матеріалу».

У людини (як і у всіх ссавців) є дві системи імунітету – клітинна та гуморальна. Клітинний імунітет – це фактично відповідь цілої клітини, а гуморальний забезпечується дією різних речовин, які виділяються клітиною.

Це пов’язано з розвитком двох типів лімфоцитів – Т- і В-клітин. Обидва типи лімфоцитів утворюються в кістковому мозку. Ці клітини мігрують в первинні лімфоїдні органи і там дозрівають. У формуванні імунологічної компетентності Т-клітин вирішальну роль відіграє тимус (вилочкова залоза), звідки і їх назва. Що стосується В-клітин, то вони були виявлені в фабрицієвій сумці (bursa Fabricii) птахів. Ця сумка являє собою мішкоподібний виріст клоаки. У ссавців цього органу немає, але існує еквівалентна йому тканина, ймовірно, у кістковому мозку. В- і Т-клітини здатні синтезувати специфічні антитіла проти мільйонів різних антигенів. Антитіла являють собою молекулу, яка утворюється у відповідь на присутність чужорідної речовини – антигену. Антитіла – це переважно білки, відомі як імуноглобуліни. Вони зв’язують антиген та попереджають таким чином його шкідливий вплив на організм. Цей процес відомий як реакція антиген-антитіло.

Клітинна імунна відповідь

Т-клітини атакують наступні об’єкти:
– клітини, інфіковані мікроорганізмами, найчастіше – вірусами;
– трансплантовані органи і тканини;
– злоякісні клітини.

В атаці бере участь вся імунна клітина, тому відповідь називається клітинною. Вільні антитіла при цьому не виділяються.

Важливу роль в захисті організму має вилочкова залоза (тимус), адже саме в ній відбувається дозрівання частини імунних клітин. Тимус починає функціонувати в період внутрішньоутробного розвитку, найбільша його активність проявляється незадовго перед народженням та одразу після нього. Коли дитину перестають годувати грудним молоком, ця залоза зменшується в розмірах і незабаром її функція призупиняється.

Про важливу роль тимусу у розвитку імунної системи свідчать дані наступних експериментів:
– видалення цієї залози у новонароджених мишенят призводить до їхньої загибелі від нестачі лімфоцитів в тканинній рідині та крові;
– тимусна тканина дорослої миші, пересаджена новонародженому мишеняті на місце видаленого тимусу, не здатна реагувати на антигени;
– видалення тимуса у мишей в більш пізньому віці не викликає якихось несприятливих наслідків.

Стовбурові клітини кісткового мозку, які є попередниками Т-лімфоцитів, повинні переміститися в тимус, доки він ще не досягнув піку своєї активності. Тут вони розвиваються в так-звані тимоцити. Частина тимоцитів дозріваючи перетворюється в Т-клітини, які проникають в кров’яне русло, а з нього в інші органи.

Зовнішня мембрана Т-клітин має специфічні рецептори, які схожі за своєю конфігурацією із антитілами. Уявимо, що зовнішня мембрана – це замкова щілина, а антитіло – ключ. До кожного замка відповідає тільки один ключ, так відбувається і в цьому випадку.

Існує кілька типів Т-клітин: Т-хелпери (помічники), Т-супресори (пригнічувачі) та Т-кіллери (вбивці).

Т-хелпери працюють в парі з макрофагами – спочатку макрофаг захоплює чужорідне тіло, яке несе антиген, потім клітина Т-хелпер розпізнає цей антиген і у відповідь утворює велику кількість лімфокінів (білкових сполук), які виконують різні функції, зокрема активують розмноження Т-клітин, ініціюють процес запалення, стимулюють вироблення антитіл В-клітинами.

Т-кіллери утворюють меншу кількість лімфокінів, але вони здатні вбивати заражені вірусами, а також злоякісні клітини. Крім того, вони атакують і поступово руйнують трансплантовані органи.

Лімфокіни, які виділяють Т-супресори пригнічують активність всіх типів лейкоцитів, в тому числі й фагоцитів, а лімфокіни, які виділяються Т-хелперами, стимулюють її (активність). Таким чином співвідношення цих двох типів клітин регулює силу імунної відповіді вцілому.

Гуморальна імунна відповідь

В-клітини виділяють антитіла в плазму крові, тканинну рідину та лімфу. Оскільки антитіла вивільняються у рідке середовище, і атака на мікроорганізми відбувається там же, такий тип відповіді називається гуморальним (від латинського humor – рідина). Вона направлена проти бактерій та деяких вірусів.

Кожна із В-клітин розпізнає тільки певний (один) антиген та синтезує антитіла, які забезпечують його зв’язування. Зв’язуючись із ним клітина активується, утворюючи безліч своїх копій (клонів). Ця активація потребує присутності лімфокінів, які декретуються Т-хелперами. Тому повністю розділяти клітинну та гуморальну імунну відповідь не варто, оскільки вони взаємопов’язані.

Існує два типи В-клітин: клітини пам’яті та ефектори (плазматичні клітини). Ефектори виділяються в кров, тканинну рідину і лімфу величезну кількість антитіл, а живуть тільки кілька діб. Клітини пам’яті циркулюють набагато довше (роками) і здатні швидко давати імунну відповідь на будь-яку можливу інфекцію в майбутньому. Саме завдяки цьому реакція на повторне зараження – вторинна імунна відповідь – розвивається набагато скоріше, і по силі перевищує первинну відповідь при першій взаємодії з антигеном. Кожний наступний контакт з даним збудником хвороби тільки підвищить опірність організму. Цей принцип лежить в основі первинної та повторних вакцинацій.

Отже, імунітет – це здатність організму захищати самого себе на основі здатності розрізняти «своїх» та «чужих».